ТРАПЕЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. У монастирі — їсти, приймати їжу. Пішли ченці й Gе dеит співали, Розійшлися по трапезах І трапезували І день і ніч, аж попухли (Шевч., І, 1951, 271); // заст., також жарт., ірон. Їсти, приймати їжу взагалі; обідати, бенкетувати. Посідали люди на гробах трапезувати і поминати родичів, а Марусі вже не до того (Кв.-Осн., II, 1956, 78); — Як.. козаки прийдуть з отаманом обідати, то.. отаман сіда на покуті, а там з ним і козаки, та й починають трапезувать (Стор., І, 1957, 257); Піп.. подякував за честь і висловив надію, що він не помішав трапезувати добросердечному.. товариству (Стельмах, І, 1962, 335); Надвечір зійшлися перекусити. Сіли на узліссі — трапезуємо.. Уже й сонце за Гулеву гору сховалося, а ми трапезуємо (Вишня, II, 1956, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 235.