ТРЕМТЮ́ЧИЙ, а, е, рідко. Те саме, що тремтя́чий 2. Поздоровкавшись із сином, спиняється [батько] поглядом на змилених тремтючих конях: — Чого це гнали так? — Прикрутило, тату, — синове обличчя потемніло. — Гості в Хорлах, непрохані гості… (Гончар, II, 1959, 11); Бабуся, піймавши на базарі сусідку, помогоричивши, випила й сама і потанцювала з радощів, держачи тремтючими руками чарку… (Барв., Опов.., 1902, 500); Раптом блиснули в мороці вікна соннії будинків, пробудились на хвилину та одразу і загасли, тільки відблиском тремтючим ледве-ледве променіють… (Дн. Чайка, Тв., 1960, 184); Писар засвітив свічки, старі батьки і Павло відступили дальше від стола, адвокати встали, а Пастка почала тремтючим голосом повторяти за суддею слова присяги (Мак., Вибр., 1954, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 244.