ТРЕТЯ́К, а́, ч.
1. розм. Трирічна домашня тварина. Корова здохла, третяк настромився на кілок і пропав (Барв., Опов.., 1902, 202); — За нею Окуні дають тобі три з половиною десятини, воли-третяки, плуга, дряпак, борону і таку скриню, що пара коней з місця не зрушить (Стельмах, І, 1962, 533).
2. Третій за часом утворення, вильоту рій із старого вулика. — Оце раз як обпали бджоли (третяк навісний!), то, їй-бо, думав, пропаду на груші! (Дн. Чайка, Тв., 1960, 89).
3. заст. Потрійне притоптування в танці. «Гоп» — гукав [Омелян Косюра], у боки взявшись, сипав третяками, І навприсядки пускався, й колесом крутився, Поки дружку вибив з сили, а сам не втомився (Укр. поети-романтики.., 1968, 563).
◊ Зуба́ми третяка́ вибива́ти — дрижати, тремтіти від холоду або страху так, що зуб на зуб не попадає.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 249.