ТРИБУНА́Л, у, ч.
1. У Стародавньому Римі — підвищення, на якому високі урядові особи (консули, претори) публічно розглядали судові справи.
2. У деяких буржуазних країнах — суд першої інстанції та апеляційна інстанція для справ, розглянутих мировими суддями. Увійшов голова трибуналу.., потім увійшли обидва адвокати (Фр., VI, 1951, 267).
3. перев. у сполуч. з військовий. У СРСР — суд, що розглядає військові та інші злочини, віднесені законом до його компетенції. Всі суди, від народних судів до Верховного суду СРСР, і в тому числі військові трибунали Збройних Сил і лінійні суди на транспорті, організовані у відповідності з єдиним загальносоюзним (Як побуд. рад. суд, 1948, 4); Військовий в офіцерському плащі без відзнак став на підвищення й голосно відчеканив присуд військового трибуналу (Вільде, Сестри.., 1958, 31); Трибунал, виправдавши мене, не вважав за можливе залишити на фронті (Мушк., Серце.., 1962, 237); // Розгляд судових справ таким органом. — Хто про тебе, рядового Ягідку, забуде в цей напружений час, то, чого доброго, ще й під трибунал піде… (Гончар, III, 1959, 346).
∆ Революці́йні трибуна́ли див. революці́йний.
◊ Стоя́ти пе́ред трибуна́лом див. стоя́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 251.