ТРИКЛЯ́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що прокля́тий (з відтінком підсилення); який заслуговує прокляття. — Чого, Парасю, ти блідна? — Ох, ненько! Домовий триклятий Мене все кликав до вікна (Граб., І, 1959, 445); Нема нічого страшнішого, ніж вночі опинитися в цьому триклятому тропічному лісі (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 258.