ТРОГЛОДИ́Т, а, ч.
1. Первісна печерна людина, яка не вміла будувати житла. Над усім тяжіла незаймана природа. Таких ночей боялася первісна людина. В такий час троглодит творив недобрих богів (Трубл., І, 1955, 121); // Взагалі людина, житлом якої є печера. Небагато на світі міст, мешканцями яких є троглодити (грецькою мовою — «люди, що живуть у печерах»). Одним з них є Калаа Матмата в південному Тунісі (Наука… 12, 1965, 53).
2. перен. Про некультурну, відсталу, грубу людину. Я не знав, як же мені розтлумачити національне питання цьому троглодитові національної самопихи і майстрові поневолення інших націй (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 32); — Ну й троглодит! Думав, його по голівці погладять за угроблений елеватор (Мур., Свіже повітря.., 1962, 111); І казяться, лютують людомори — життя, народів, миру вороги, у фраках троглодити, а не люди… (Гонч., Вибр., 1959, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 280.