ТРОСТЬ, і, ж.
1. рідко. Те саме, що трости́на 3. Він був вдягнутий для виходу і тримав у руці капелюх і трость (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 381); Тадик зміряє її швидким поглядом і мовчки йде вперед, викидаючи перед собою трость із набалдашникам (Тют., Вир, 1964, 423).
2. муз. Тонка, перев. очеретяна або комишова, пластинка в духових музичних інструментах, яка служить для видобування звуків.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 284.