ТРОЯ́НЦІ, ів, мн. (одн. троя́нець, нця, ч., троя́нка, и, ж.). Населення Трої. Загляньмо, Турн що коверзує, Троянцям рать яку готує (Котл., І, 1952, 193); Човни Одіссея тут різали плесо, Блукав тут по хвилях троянець Еней (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 118); [Кассандра:] Так, проклін на мене, бо я тепер побачила найгірше. Троянки у неволі — і живі! (Л. Укр., II, 1951, 325).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 288.