ТРУ́ДЖЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до труди́ти 1; натруджений (у 1 знач.). Вони починали відчувати, як устоювався грунт під юними, але вже добре трудженими ногами... (Ле, В снопі.., 1960, 149); // у знач. прикм. Щастя тепер на нашу долю випало, полегкість трудженим рукам (Горд., Цвіти.., 1951, 37).
2. у знач. прикм. Здобутий працею; трудовий. Я все повимінювала: то за пшоно труджене, то відпряду, то поможу конопель тіпати або мочити (Барв., Опов.., 1902, 484); Дам я вам почути при цій нагоді.., як я в числі авангарду робітничого класу здобував це право — лити сталь не в капіталістичний ківш, а в свій — робочий, труджений і завойований (Ю. Янов., II, 1958, 242); Труджені гроші; // Сповнений праці. Я її [любов] прошу: — Гори, не гасни, Цвітом цвіти і грозою шуми, Так, щоб життя своє труджене, щасне, Наче буквар, прочитали ми (Шпорта, Вибр., 1958, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 292.