ТРУ́ДНО.
1. Присл. до трудни́й 1, 2. Потім до огнища йде [Бавкіда] і в попелі ще нехолоднім Жар вигрібає, кори докидає і листу сухого, Трудно і пильно старечим диханням огонь здобуває (Зеров, Вибр., 1966, 326); Нам же не з неба щастя летіло, ми його важко й трудно здобували (Ю. Янов., II, 1958, 253); — Є у вас, бабо, син та ще й який син! Революціонерами звуть таких людей. — Еге ж, еге ж, так і він себе трудно назвав. Має ім’я трудне і життя — таке ж… (Стельмах, І, 1962, 611); Очі їй знову заходили слізьми і вона боялася, коли б сльози знов не зруйнували їй так трудно відбудованої краси (Л. Укр., III, 1952, 713); Хлопець квапився, напихав повен рот і трудно ковтав (Вол., Озеро.., 1959, 150); // Зазнаючи труднощів, страждань, мук. І росло ж воно [дитя] трудно..: усе нездужає, та нездужає, та квилить (Вовчок, І, 1955, 268); В селі, коли хто трудно помирав, дзвонили на відхід душі (Стельмах, І, 1962, 168); // Долаючи матеріальні труднощі, нестатки й т. ін. — Не доведи, господи! На цього [коня] вже як і трудно стягалися, не дай бог заведуть, хоч тоді у яму лягай (Головко, II, 1957, 135); // Затамовуючи в собі якісь почуття; стримано. За два кроки від нього стояв Шевчук, затуливши долонями обличчя, і теж плакав, трудно, як плачуть звичайно чоловіки (Головко, II, 1957, 607); // Нерівно, з перебоями (про биття серця). Мати глибоко зітхнула; у неї чогось серце так трудно забилось… (Мирний, IV, 1955, 38).
2. у знач. присудк. сл., перев. кому. Тяжко фізично; важко. — Ох, трудно мені! Батіночку рідненький, матіночко моя, голубочко! Рятуйте!.. поможіть мені!.. Смерть моя!.. не дає… мені дихати!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 82); Він дивився на все це, а серце його, наче хто давив у лещатах, так йому було боляче та трудно… (Мирний, І, 1949, 340); Остап повзе. Йому трудно, кожну купину доводиться брати з бою (Коцюб., І, 1955, 367); // Сумно, гірко, прикро. Повернувся я знов у свою хату. Нудно, пусто, трудно мені, одинокому і самотньому (Вовчок, VI, 1956, 255); // Важко матеріально; сутужно, скрутно. — Гроші тягни з себе, мов жили: подать дай, мирське дай, сюди дай, туди дай.. Вже й тепер сутужно, вже й нині трудно (Коцюб., І, 1955, 113); — Та воно, діти, рік трудний… — Ніхто не каже, що легкий, — все більше розпалювалась Вутанька. — Нам трудно, а робочим удвічі трудніше! (Гончар, II, 1959, 150); // з ким — чим. Не вистачає кого-, чого-небудь. Він боявся порозганять бурлак [бурлаків] з заводів. З робітниками було тоді дуже трудно (Н.-Лев., II, 1956, 214); // з інфін. Досить важко, над силу. Мені так трудно справлятися з римою (Мирний, V, 1955, 384); — Я вже давно живу в Одесі і вмію й по-вашому говорити, — обізвалась Гликерія, — трудно було навчитися, але я таки перемогла трудноту й навчилась (Н.-Лев., III, 1956, 390); // з інфін. Нелегко, складно. Спасибі Вам за вірші. Питаєте, чи добре. Це трудно сказати (Коцюб., III, 1956, 276); — Зайця тепер трудно зустріти: озимина підросла (Тют., Вир, 1964, 143).
◊ На се́рде́ньку тру́дно див. се́рде́нько.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 295.