ТРУСНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех. Однокр. до труси́ти. Намислив Іванко знову спробувати свою силу. Пішов та ще раз труснув ту грушу, і всі груші, що були на дереві, відразу попадали додолу (Укр.. казки, 1951, 105); Шовкун підійшов упритул, опік жарким диханням і взяв Хому за барки…Він сильно труснув, аж зуби в Хоми цокнули (Грим., Незакінч. роман, 1962, 227); Підсунув [Каленик Романович] до себе тарілочку з сметаною і труснув на неї солі з солянки (Сенч., На Бат. горі, 1960, 33); Потім коц ухопила [Параска], сюди-туди труснула і покрила ним зразу всю постелю (Мирний, IV, 1955, 355); Зійшовши на ганок, він, тримаючи на ремінцях через плече торбинку, труснув нею легенько й заявив з урочистою міною, що він таки знайде багатющий скарб (Коцюба, Нові береги, 1959, 144); — Не привезете дров у школу — піду вашу хату розбирати. Не посміхайтесь — піду! — труснув кулаком (Стельмах, II, 1962, 98); Труснувши чубом, Кузьма розвалькувато рушив до місця роботи (Гончар, Тронка, 1963, 189); — Не тряси лишень, бо трясця не розбирає, на кого напастись. Часом як трусне тебе, — відказує Карпо (Мирний, III, 1954, 50); Потім до гайдамаків: — Ану, хлопці, трусніть! Досвід у «хлопців», як видно, був уже немалий. Один поперед одного кинулись по кімнатах (Головко, II, 1957, 595); // безос. Гудок паровоза. Смикнуло вагон, — труснуло сонного Петра (Головко, І, 1957, 438); Потому несподівано зразу труснуло сніжком (Коцюб., II, 1955, 249).
◊ Трусну́ти кали́тку (кали́ткою, кали́точку, кали́точкою) чию, чиєю — те саме, що Потруси́ти кали́тку (кали́ткою) (див. кали́тка). Як розгадаєте ви казку, Свою калиточку трусніть І бубликів велику в’язку Веселій бабі перешліть (Гл., Вибр., 1957, 282); Трусну́ти старино́ю див. старина́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 302.