ТРУ́СЬКО.
1. присл. Не плавно, не рівно, викликаючи трусіння. Важко почмихував [паровоз], сопів, сунувся трусько, як стара, що вже відбігала своє, коняка (Збан., Сеспель, 1961, 239).
2. безос. присудк. сл. Трусить через нерівність дороги. Трусько їхати на возі (Сл. Гр.); Їхати треба було двадцять п’ять кілометрів. Сніг з дощем. У возі трусько (Довж., III, 1960, 398).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 302.