ТРУХЛЯ́ВИЙ, а, е.
1. Який від давності, дії вологи, гниття і т. ін. зробився крихким, ламким; який перетворюється на потерть, порохню тощо. Вкупі з матір’ю він день у день порається коло хати. Розкрив її, оббив зокола й зсередини; трухляве дерево викидає… (Мирний, І, 1949, 324); Біля трухлявого пенька на кущі скрутився чорний вужак (Донч., IV, 1957, 41); Марія відійшла в куток клуні і сіла на трухлявому околоті соломи (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 122); * Образно. — Тільки турнули тоді петроградці царя Миколку разом з трухлявим троном, то за кілька днів і вся імперія його розвалилась (Головко, II, 1957, 616).
2. перен. Дуже старий (про людину). Передо мною була рідна моя земля, неорана, засмічена, із сплюндрованими селами. Скрізь жінки. Самі жінки та діти і де-не-де чоловік трухлявий, худий, згорблений (Довж., III, 1960, 391).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 303.