ТРЮКА́ЦТВО, а, с., розм.
1. Мистецтво виконувати трюки (у 1 знач.). На арені Бова показував звичайні номери, хоч, правда, з деяким присмаком трюкацтва (Ткач, Арена, 1960, 133).
2. Схильність до трюків (у 2, 3 знач.), використання їх у своїй роботі, діяльності. У формалістичному трюкацтві і безглуздих викрутасах буржуазних псевдоноваторів у літературі й мистецтві він [В. І. Ленін] вбачав пряме заперечення правдивості, ідейності, художньої краси (Літ. Укр., 19.IV 1963, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 304.