ТРІ́ЙЛО, а, с., діал. Отрута. Він чув від неї страшну історію про те,.. як вона потім думала собі смерть заподіяти, як налагодила собі трійла з сірників, але скляночка з отрутою розбилася (Март., Тв., 1954, 448); Лякаюся її [зради], — се демон злий,.. розпука, що втискає в руки трійло (У. Кравч., Вибр., 1958, 50); * У порівн. А мелодія пісні — неначе солодке трійло, яким вона сама себе затроює [затруює], а більше нікого (Коб., За ситуаціями, 1914, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 270.