ТРІ́ЙЦЯ, і, ж.
1. У християнській релігії — триєдине божество, у якому поєднуються: бог-отець, бог-син і бог-дух святий.
2. розм. Про трьох осіб, людей, що пов’язані між собою близькими стосунками, часто бувають разом і т. ін. Оця трійця [Янек, Владек і Адам] була серед чотирьох десятків ув’язнених, як сонячний промінь серед похмуро-сумних скель (Досв., Вибр., 1959, 133); Ми з сестричкою.. спостерігали, як добродійна, благочестива трійця во ім’я святої правди на землі аж кривилася та вижимала останні соки з богопротивного зеленого змія (Ковінька, Кутя.., 1960, 8); * Образно. Найсильніше враження.. справила на мене ця трійця: Пісня, Кобзар і Гоголь, твори, яким я не знаю рівних в світовій літературі (Вас., IV, 1960, 50).
3. розм. Те саме, що тро́є. Крізь бамбукові хащі неквапом просуваються якісь величезні сірі громади. — Ціле стадо слонів. Шестеро старих і трійця підслоників (Смолич, II, 1958, 45); У тонах убивчої сатири малює драматург [М. Бірюков] ..трійцю колишніх голів колгоспів, що вважають нижче своєї гідності піти працювати в поле і зранку до вечора грають у дурня (Рад. літ-во, 3, 1962, 21); // у знач. присл. трі́йцею. Утрьох. Нерідко вони ходили трійцею в степ виглядати Цимбала (Гончар, Таврія, 1952, 386).
4. заст. Трисвічник. На столі трійця в васильках, в калині, казанок з кропильцем, надпалена свічка воскова (Сл. Гр.); // Три з’єднані разом свічки. Став боярин, старша дружка і світилка стала, Шаблю й трійцю восковую у руках держала (Сл. Гр.); Кругом його [Василя] багато дівчат-світилок і молодих свашок з засвіченими трійцями в руках (Н.-Лев., II, 1956, 425).
5. церк. Те саме, що тро́йця; зелені свята.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 271.