Слово "тріо" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ТРІ́О, невідм., с.

1. Музичний твір для трьох інструментів або трьох голосів із самостійними партіями в кожного. Починається тріо: «Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче» (Н.-Лев., III, 1956, 306); Тріо для скрипки, віолончелі та контрабаса.

2. Ансамбль із трьох співаків або музикантів для виконання таких творів. Кропивницький навчив Івана грати на секунді, Миколуна віолончелі, і вони з глибоким почуттям виконували українські пісні, перекладені Кропивницьким для тріо (Життя Саксаганського, 1957, 13); Серед ансамблів найбільшою художньою досконалістю відзначається тріо сестер Байко (Мист., 4, 1960, 5); // Три співаки або музиканти, які виконують взагалі музичний твір. Тріо-музики завзято витинали новітній фокстрот. (Досв., Вибр., 1959, 393); // у знач. присл. Трьома голосами, на трьох інструментах. Потім, що називається, таки розгойдали й Ростислава і заспівали тріо давно неспіваного Даргомижського (Ле, Право.., 1957, 44).

3. перен. Про трьох осіб, людей, що пов’язані між собою дружбою або завжди бувають разом. Вони [хлопці] літами однакові з нашою Олесею (14-15 літ), і сеє тріо провадить життя досить веселе (Л. Укр., V, 1956, 85).

4. Середня частина деяких видів інструментальних п’єс, танців і т. ін., більш спокійна та мелодійна, ніж перша та остання.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 271.