ТРІПОТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який часто, дрібно коливається, дрижить, тріпоче. Свічка горіла, і вогник її покрученою ледь тріпотливою цівкою кіптяви тягся догори (Смолич, І, 1947, 9); Сіроокий парубок виходив з молодого жита і простягав Лукії тріпотливу червону квітку (Донч., III, 1956, 59); // Який безперестанно здригається, рухається. Він і сам не знав, як користуватися цією тріпотливою стрілкою на круглому блискучому диску під товстим дзеркальним склом, а вже солдати напевно не зможуть користуватися компасом (Тулуб, В степу.., 1964, 221); Зуби його цокотіли, і руки зробилися тріпотливими, неспокійними, вони ніби шукали чогось (Тют., Вир, 1964, 322); У хвилину збудження її тріпотливі вії знімаються раптом угору, блискучі очі нерухоміють (Галан, І, 1960, 456); // Який має, розвівається (на вітрі, у повітрі). Саме в цей час з-за лісу виглянув краєчок сонця, і перші промені заграли на хвилях мого тріпотливого прапора (Сміл., Сашко, 1957, 73).
2. Який судорожно здригається всім тілом. Мовчки поставив він на камінь сапет, повний тріпотливої риби (Тулуб, Людолови, І, 1957, 287); // Який часто й посилено б’ється (про серце). Тріпотливе серце школяра наповнилось невимовною гордістю (Донч., Вибр., 1948, 125); // Який мигтить, мерехтить, блимає (про світло, вогонь і т. ін.). Благословен, хто вигадав маяк, Цей промінь, що спалахує над морем, Надії й віри тріпотливий знак (Рильський, III, 1961, 301); Тріпотливий вогник вихопив з темряви сонне обличчя Черняєвої (Донч., II, 1956, 50); // Який звучить тремтливо, переливчасто (про звук, голос і т. ін.). Звідкілясь із городу долинули до нього якісь хвилюючі, тріпотливі звуки (Донч., VI, 1957, 115); Замість мелодійних жайворонків, замість їхньої тріпотливої веселої пісні, степ сповнився кряканням чорного гайвороння (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 274.