ТРІ́СКІТ, коту, ч. Те саме, що тріск. Раптом він зрозумів, чого йому страшно, зрозумів, що значить оцей глухий гуркіт у хмарі, грізніший і важчий від тріскоту громів та реву бурі (Фр., IV, 1950, 338); Мисливець перезарядив рушницю і швидко попрямував до неї [печери]. Але не встиг зробити й кроку, як у лісі почувся тріскіт гілок і вовче виття (Наука.., 10, 1974, 54); Із тріскотом відчинилися двері.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 276.