ТРІУМФУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., неперех. і рідко перех.
1. Урочистим, всенародним святом відзначати перемогу; святкувати, радіти з нагоди перемоги. Прага співає, дзвенить, тріумфує, впиваючись радістю весни й перемоги (Гончар, III, 1959, 458); // перен. Перемагати, брати гору над ким-, чим-небудь. Життя тріумфувало у двобої, Життя крізь смерть Утвердило себе… (Сим., Земне тяжіння, 1964, 23); // перен., рідко. Височіти над чимось. Монументальна Софійська дзвіниця. Тріумфальна — так називали її в минулому. Вона й справді тріумфує над архітектурним ансамблем (Знання.., 4, 1971, 16).
2. Радіти, бути гордим з приводу якогось успіху. Присуджувано премії. Я тріумфував, бо всі ті костюми, яким я присудив премії, якраз дістали їх (Коцюб., III, 1956, 193); Русевич одверто тріумфував: нарада нічого не змінила, директор виразно показав, що Каргатові та всім його однодумцям не пощастило підбити адміністрацію на рискований експеримент (Шовк., Інженери, 1956, 339); Наталя глузливо, тріумфуючи в серці перемогу, похитала головою (Донч., VI, 1957, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 278.