ТРІЩА́ННЯ, я, с. Дія за знач. тріща́ти 1, 2 і звуки, утворювані цією дією. Знадвору чутно крики й тріщання. Двері падають (Сам., І, 1958, 243); Слабе тріщання розпечених клепок було єдине, що порушувало тишу (Трубл., Лахтак, 1953, 80); Треба очищати її [мову] від архаїзмів, провінціалізмів і того хвацького словесного «новаторства», яке під маркою побутових словечок засмічує нашу мову зовсім так, як шуми і тріщання засмічують звучання радіопередачі (Довж., III, 1960, 168); Підростуть У лузі коники, і чуть далеко Сухе тріщання їхнє… (Рильський, І, 1960, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 279.