ТУ́БА1, и, ж. М’яка металева трубка для зберігання напіврідких або в’язких речовин; тюбик. Юрій побачив на поличці велику тубу зубної пасти і щітку (Собко, Граніт, 1937, 102); Відповідаючи на запитання про харчування в космічному польоті, Титов сказав, що обід — космічна їжа — містився в тубах. З туб треба було її видавлювати і ковтати (Веч. Київ, 12.VІІІ 1961, 2).
ТУ́БА2, и, ж. Найнижчого регістру мідний духовий музичний інструмент, що складається з великої вигнутої труби, ряду циліндричних і конічних трубок та вентильного механізму.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 309.