ТУГУВА́ТИЙ, а, е. Дещо, трохи тугий. — Тугуватий [Синявін], оригінал, але, щоб зовсім чужий, це ще треба перевірити (Ле, Міжгір’я, 1953, 49).
◊ Тугува́тий на ву́хо — дещо, трохи глухий; глухуватий. І Крук упевнився — не слід йому співати. Не мав-бо він ні голосу, ні слуху, Та ще до того і на праве вухо Був тугуватий (Дор., Літа.., 1957, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 311.