ТУДО́Ю, присл., розм. 1. Тією стороною, дорогою, тим шляхом; у тому напрямку. Удень Корнієві трапилося йти через греблю. Ідучи він тудою, помітив, що в одному місці крізь неї дзюрчить вода (Гр., І, 1963, 412); Мурашкова пішла садком. Селаброс пішов слідком за нею. Кудою йшла вона, тудою йшов і він (Н.-Лев., V, 1966, 106); Ти сюдою, я тудою — зійдемось горою (Тич., І,1957, 212).
Тудо́ю й сюдо́ю — тією й цією стороною, дорогою; скрізь. Стара мати кидається тудою й сюдою, шукає ліків (Вовчок, І, 1955, 355).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 312.