ТУК1, у, ч.
1. с. г., перев. мн. Мінеральні добрива. З розвитком хімічної промисловості виробництво туків день у день зростає (Хлібороб Укр., 1, 1964, 27).
2. заст. Перегній, органічне добриво. Є й пагорки там [на острові] виноградні. Є й для ріллі рівнина, де з засіву можна багатий Вчасно зібрати врожай, бо в грунті там досить є туку (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 158).
3. заст. Жир, сало. Організм може втратити весь тук, половину білків й лишитися живим. Втрата ж води на 10 відсотків — смертельна! (Літ. Укр., 18.IX 1967, 2).
ТУК2, ТУК-ТУ́К, виг.
1. Уживається як звуконаслідування для передачі коротких стуків. Вітерець гойдав суху гіллячку клена, і вона стукала в шибку, немов дятел: тук-тук (Зар., Світло, 1961, 67).
2. розм. Уживається як присудок за знач. ту́кати, ту́кнути. Ще — тук, тук, тук — ухом припала [Зінька] до дверей, дихання спинила й почула тепер: десь глибоко, глухо застогнав хтось (Головко, II, 1957, 174); У осінню хмуру пору Хитрий жук зашивсь під кору. Дятел глянув, сів на сук, Носом тук — і згинув жук (Стельмах, V, 1963, 353).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 314.