ТУПА́К, а́, ч.
1. Велика тупа сокира; // Затуплене знаряддя (про ніж, сокиру і т. ін.).
2. перен., розм. Про тупу, розумово обмежену людину. — Нечулі, обмежені тупаки. Сліпі кроти. Не вміють вони підійти до дитини! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 354).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 320.