ТУ́ПАННЯ, я, с. Дія за знач. ту́пати і звуки, утворювані цією дією. Дитячі вигуки, регіт молоді, тупання здорових ніг у танці.. зливаються в якусь чудну, але гармонійну мішму (Коцюб., І, 1955, 233); Зрештою парубок почув тупання сивка і вибіг відкрити ворота (Галан, Гори.., 1956, 153); Не могла [Тетяна Василівна] заснути цілу ніч, ждала.., дрижала від лихоманкового очікування, прислухалася до тупання внизу, до голосів (Загреб., День.., 1964, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 320.