ТУПУВА́ТИЙ, а, е. Дещо тупий. Листки [тирличу] лінійно-ланцетні, тупуваті, багатожилкові (Лікар. рослини.., 1958, 55); Ніколи не образить [Віталій] товариша, навіть якщо той і тупуватий (Гончар, Тронка, 1963, 87); Тупуватий ніж.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 323.