ТУРБО́ТЛИВИЙ, а, е. Який виявляє турботу (в 1, 2 знач.); уважний, дбайливий. В тилу, на переформуванні, на відпочинку він був добрим господарем, турботливим батьком. Уболівав, чи добре розміщені солдати, чи нечас би попрати білизну (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 96); Привітно посміхнулась [Настуся] йому назустріч, а він.. був приємно вражений присутністю цієї турботливої дівчинки (Збан., Сеспель, 1961, 344); // Який виражає турботу. — Що з вами, молодичко? Невже вас поранено? — задзвенів над Горпиною турботливий Панасів голос (Тулуб, Людолови, І, 1957, 457).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 324.