ТУРИ́ЩЕ, а, ч. Збільш. до тур2. З другої стіни гляділа величезна голова тура — здобич самого Палія, котрого дикий турище трохи не підняв на свої криві роги (Морд., І, 1958, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 326.