ТУ́РКИ, ів, мн. (одн. ту́рок, рка, ч.; турке́ня і рідко турча́нка, и, ж.) — Народ, що становить основне населення Туреччини. Заступила чорна хмара Та білую хмару. Виступили з-за лиману З турками татари (Шевч., II, 1953, 160); — Нам треба туркам і татарам за всі нальоти одсіч дать! (Сос., І, 1957, 360); Капітан сидів урочисто.. Це малий худорлявий турок із голеним обличчям (Ю. Янов., II, 1958, 115); Сидів він зимовником [зимівником] серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню (П. Куліш, Вибр., 1969, 53); Мигне часом циліндр, новомодний жіночий бриль — і рядом білий халат араба, чорне лице негра і фески, фески, чорні покривала турчанок (Коцюб., III, 1956, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 327.