ТУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ТУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. Видавати неголосні низькі переливчасті звуки (про голуба, горлицю та деяких інших птахів). Вона ніби крізь сон чула, як десь у лузі туркотала горлиця (Н.-Лев., III, 1956, 342); Хіба не чуєте, як голуби туркочуть, Як краплі котяться і падають із стріх (Олесь, Вибр., 1958, 220); У верховітті туркотів дикий голуб (Кочура, Зол. грамота, 1960, 46); Кує зозуля, Дятел туркотить (Черн., Поезії, 1959, 290); Все теє птаство в степу так дуже туркотіло, крюкало, щебетало.., пищало та співало, що птичий.. гомін над степом не вгавав ніколи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 21); // перен., розм. Довго і безперервно говорити; говорити лагідно, ніжно. Я вже ледве дочуваю, що він мені туркоче, а він не вгаває (Хотк., II, 1966, 423); Туркоче й туркоче [Наталка], мовби вирішила все йому за раз розповісти (Гончар, II, 1959, 33); — Він хоче після війни якусь дисертацію писати.. Цілі вечори туркотять про це з Кармазином (Гончар, III, 1959, 336); — Я ще здавна тебе люблю! — Піп її [їй] туркоче. Молодиця й собі каже: — А я вас, панотче! (Рудан., Тв., 1956, 125).
2. перен., розм. Одноманітно торохтіти, стукотіти. Барабан туркоче, знову на учення (Мирний, І, 1949, 222); Попід його вікнами туркотіли вози (Фр., VII, 1951, 196); Поїзд туркотів і летіли десь, мабуть, іскри з паровоза (Вільде, Б’є восьма, 1945, 121); З раннього рана Туркочуть комбайни, Друзі колгоспних полів (Бойко, Про 17 літ, 1958, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 327.