ТУРКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. туркоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Линуло далеко по лісу мрійливе й приємне туркотіння горлиць (Шиян, Баланда, 1957, 128); Малий синок,.. сповнений уваги до туркотіння сестриці, непорушно сидів у Огея на колінах (Досв., Вибр., 1959, 268); Заколисаний рівномірним туркотінням агрегату, [Байда] приплющує очі (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 100); * У порівн. Голос бринів ніжно і тихо, як туркотіння лісної горлиці (Тулуб, Людолови, II, 1957, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 327.