ТУРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. турча́ти і звуки, утворювані цією дією. Довге і протяжне турчання не вгавало (Мирний, І, 1954, 269); Жив він на першій перії хат від степу, і сюди було добре чути турчання машин, що працювали на оранці толоки (Добр., Тече річка… 1961, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 328.