ТУТУ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Утворювати розмірені уривчасті звуки; часто тукати, стукати. Тутука дятел в сук (Пол., Вибр., 1968, 58); // Часто стріляти, утворюючи звуки, здалеку схожі на стукіт. Мов дятел,.. тутукав кулемет (Панч, В дорозі, 1959, 86).
2. Утворювати звуки «ту-ту». Паровоз тутукає; Автомобіль тутукає.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 330.