ТУ́ХНУТИ1, не; мин. ч. тух, ла, ло і ту́хнув, нула, ло; недок. Переставати горіти, світитися; гаснути. Ось у його хаті потухло [світло] зовсім.. Далі й по других вікнах стало тухнути (Мирний, І, 1954, 309); Стоять ото [люди] юрбами, дивляться, як тухне чи розгоряється заграва (Головко, II, 1957, 226).
ТУ́ХНУТИ2, не; мин. ч. тух, ла, ло і ту́хнув, нула, ло; недок., розм. Робитися тухлим, псуватися (про харчові продукти) або робитися затхлим, несвіжим (про воду і т. ін.). Радить [батько] возити воду цистерною, а не отакими барильцями. — А ми навмисне такими барильцями, — відповідає той, що пив, молодий закіптюжений смаглій, і білкуваті очі його по-циганському грають лукаво. — Бо привезли б цистерною, та й на три дні, та й тухнутиме вода!.. (Гончар, Тронка, 1963, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 330.