ТЬМА1, и, ж.
1. Глибока, суцільна темрява. Ніч чорна, мов туча, висить наді мною, Лякаючи тьмою своєю страшною (Граб., І, 1959, 195); Небо непомітно темніло разом із дощем, поки сірість не перейшла в тьму (Хотк., II, 1966, 273); Тишина кругом безкрая. Ми йдемо у тьмі алей. І закохано співає щось троянді соловей (Сос., II, 1958, 52); Все було окутане чорною, непроглядною тьмою (Гончар, III, 1959, 191); * Образно. — Хоч зникла тьма з очей моїх, зате лягла на душу. Ти чорний камінь там поклав, — повік його не зрушу (Л. Укр., І, 1951, 413); // Про темне, неосвітлене місце. Під скелею в тьмі, у печалі задумана квітка зросла (Сос., II, 1958, 53); // перен. Невідомість, незнання. Чужа душа, давно сказали, повита тьмою для усіх (Сос., II, 1958, 135).
◊ Єги́петська тьма див. єги́петський; Із тьми вікі́в — з глибокої давнини; Покри́є ві́чна тьма; Покри́тися тьмо́ю ві́чної но́чі — про небуття, що настане (настало) після смерті. Як зникну і мене покриє вічна тьма, Заплач (П. Куліш, Вибр., 1969, 387); Рум’яні щоки поблідніли [поблідли], І білий цвіт в лиці пожовк; Закрилися і ясні очі, Покрились тьмою вічной ночі, Навіки милий глас умовк (Котл., І, 1952, 229); У тьмі вікі́в — у глибокій давнині. Це питання [виникнення мови] стосується віддаленого від нас часу, у тьмі віків захованих відносин мов і племен (Пит. походж. укр. мови, 1956, 6).
2. перен. Неосвіченість, відсталість у культурному відношенні. Я думав про тьму, що в тих селах царить, Про бідність, про голод, про муку (Фр., XIII, 1954, 174); Вгору наш прапор — прапор червоний! Хай ще ворожа сила буяє, Хай проти нас ще тьма й забобони.. Гей, бо то прапор людськості всеї, То святе гасло, пісня повстання, То тріумф праці, святої ідеї, То поранкова зоря братання! (Вороний, Вибр., 1959, 203).
3. перен. Про лихі, ворожі сили, що поневолюють, пригнічують кого-небудь, душать щось. Жизнь [життя] — живому; смерть — могилі; Вгору водам не текти… Так не тьмі, не хижій силі Спільний труд перемогти! (Граб., І, 1959, 309); Б’ються вдень і вночі непоборні сини України з морем тьми [з фашистами] (Сос., II, 1958, 217); І ми йдемо, прорвавши коло тьми, Ходою вільною, шляхом просторим Назустріч далям дивним, неозорим, В одній сім’ї, як сестри і брати, До нашої прекрасної мети (Рильський, І, 1956, 214); // чого. Про що-небудь важке, гнітюче. Вперто я з старої голови старався тьму розпуки розігнати (Фр., XIII, 1954, 56); Немає між людьми тепла-привіту, Де визиску загусла чорна тьма (Павл., Бистрина, 1959, 7).
Князь (цар) тьми — те саме, що Дух тьми (див. дух). [Єпископ:] Ми кесаря шануємо і владу, не повстаєм ні словом, ані ділом супроти них, а тільки князю тьми ні жертви, ні поклонів не даємо (Л. Укр., II, 1951, 233).
ТЬМА2, и, ж.
1. іст. У давньоруському рахунку — десять тисяч; // Військо в десять тисяч чоловік.
2. розм. Велика кількість, дуже багато кого-, чого-небудь. Баранів тьма була варених, Курей, гусей, качок печених (Котл., І, 1952, 91); Сам урядник, видно, штукар великий та балагур, знає тьму анекдотів (Вас., Незібр. тв., 1941, 174); Мовби листя зелених улітку дібров, Ще увечері маяли тьми корогов, Мовби листя дібров, коли осінь подме, Все те вранці було і зів’яле, й німе (Зеров, Вибр., 1966, 439); Ми танки спиняли своїми грудьми — Заради життя, а не в пошуках слави. Коли ми лишали нічні переправи, То нас зоставалось — один проти тьми (Перв., І, 1958, 336); У полі гусей тьма, на просищі пасуться (Гончар, Тронка, 1963, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 348.