ТЮТЮНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Пестл. до тютю́н 1. Еней, по човну походжая [походжаючи], Роменський тютюнець курив (Котл., І, 1952, 164); Яким Іванович починав крутити цигарку, щедро частуючи тютюнцем і Тургана (Збан., Сеспель, 1961, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 335.