ТЯЖІ́ТИ, тяжі́ю, тяжі́єш і тяжу́, тяжи́ш, недок.
1. Притягуватися до чого-небудь під впливом сили тяжіння. Всі речі природні У світовому просторі додолу тяжать прямовисно (Зеров, Вибр., 1966, 163).
2. Мати потяг, прихильність, пристрасть до кого-, чого-небудь. Всупереч усім переслідуванням і перешкодам демократична молодь тяжіла до революційної творчості Шевченка (Рад. літ-во, 2, 1964, 46).
3. Мати потребу зв’язку з ким-, чим-небудь, мати зв’язок з чим-небудь як центром певного впливу. Відривати міста від сіл і округів, що економічно тяжіють до них, через «національний» момент безглуздо і неможливо (Ленін, 24, 1972, 144); Своїми культурними традиціями Покуття впродовж століть тяжіло до великих українських земель (Мас., Під небом.., 1961, 68).
4. Нависати над чим-небудь, височіти у просторі (про щось дуже велике, важке). Море стелеться чорним важким оксамитом, Небо і чорне, і хмарне тяжіє вгорі (Л. Укр., І, 1951, 245); * Образно. Нападу гроза тяжить над цілим краєм (Зеров, Вибр., 1966, 391); // перен. Бути тягарем (у 3 знач.) для когось; гнітити, мучити. Таємниця, що спершу приємно непокоїла її, згодом почала невимовно тяжіти (Вільде, Сестри.., 1958, 12); [Руфін:] Ти забуваєш: на мені ще й інші обвинувачення тяжать (Л. Укр., II, 1951, 470).
5. перен. Тримати у своїй владі кого-, що-небудь; панувати над ким-, чим-небудь. Безпросвітна темрява тяжіла над трудовим людом. Можливість вчитися мали лише діти заможних (Ком. Укр., 6, 1968, 24); Ганна — мати Гната, над якою тяжить приватна власність, ворогує з рідними дітьми (Іст. укр. літ., І, 1954, 461).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 343.