ТЯМУ́ЧИЙ, а, е. Те саме, що тяму́щий. Треба вже тямучого чоловіка і уважного оглядача, щоб звернув увагу на розклад будинку, на весь його план (Фр., III, 1950, 35); Горпина була тямуча (Тулуб, Людолови, І, 1957, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 347.