ТІ́ЛЕЧКО1, а, с., рідко. Зменш.-пестл. до ті́ло 2, 4. Все щупленьке, рівненьке тілечко, вся оця мила істота до того стала нараз дорогою Василеві, що, якби хто сказав умерти, — вмер би за неї (Хотк., І, 1966, 101); Наші тілечка з ефіру, Наші крильця з вітерків; Відкіля ми прилетіли — Ми не знаєм од віків (Щог., Поезії, 1958, 310).
ТІ́ЛЕЧКО2, присл., діал. Зменш. до ті́лько. — Нема Охріма Горобця. Тілечко був тут і як крізь землю провалився (Тют., Вир, 1964, 315).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 138.