ТІЛИ́СТИЙ, а, е.
1. Огрядний, повний тілом (про людину). Вона піджидала Христі, важкої тілистої Христі, що повагом спускалася з гори (Мирний, IV, 1955, 175); Пані тая, молода й прехороша, товстою ще не стала в свої вісімнадцять років, але вже була, тілиста (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 12); Ненадійний пристрій не витримав ваги тілистого запорожця, і він каменем шубовснувся в воду (Добр., Очак. розмир, 1965, 111); // Угодований, ситий (про тварину). Повз вікно промчав тілистий вороний коник, запряжений у колгоспні козирки (Добр., Тече річка.., 1961, 22); Широким колом розбрелись по пасовиську дебелі, тілисті корови (Крот., Сини.., 1948, 292); // Міцний, кремезний. — Ах ти, псяюхо, — вигукнула теща… — і лясь його по образу і подобію божому. А в неї рука тілиста, владика тільки застогнав і повалився на долівку (Мельн., До раю.., 1961, 57).
2. рідко. Те саме, що тіле́сний 4. На руках тілистої барви рукавички аж по лікті, на ногах білі атласові черевички — отак увійшла Регіна до салону (Фр., VII, 1951, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 138.