ТІЛЬ-ТІЛЬ, присл., розм. Те саме, що ті́льки-ті́льки. А он тіль-тіль проклюнувся грибочок, у нього ще й ніжки нема, а шапочка навіть не встигла почервоніти (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 147); Літом я робила в полі, а як всніжило тіль-тіль, я товаришок питала, поступала ув артіль (Тич., І, 1957, 169); Цієї неділі він прокинувся зарані: ще тіль-тіль почало розвиднятись (Збан., Переджнив’я, 1960, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 142.