ТІНИ́СТИЙ, а, е.
1. Від якого утворюється густа тінь. Мовчки переходили вони попід тінисті дерева, штучні гаї та переповнені квітами клумби (Кобр., Вибр., 1954, 84); Верба була широка, тіниста, дуже красива (Сенч., На Бат. горі, 1960, 27).
2. Такий, де багато тіні, де переважає тінь. Жара стояла на землі страшна, Коли тінистий, темний ліс приняв Валентія в свої вогкі обійми (Фр., XIII, 1954, 206); Вгорі, де тіниста вулиця уривається і входить у могутній потік зеленої повені бульвару,.. ліхтар вибухає пучками сліпучого проміння (Кол., На фронті.., 1959, 59); // Такий, де є тінь, затінений. Від того, що сонце ніколи не заглядало у се тінисте місце, дощова вода нікуди не стікала, тут завжди було вогко, аж холодно (Мирний, IV, 1955, 14); Тополі й осокори.. тепер розрослися, кидали на футбольне поле довгі тіні. Тут, на тінистій стороні, підіймалася невеличка трибуна (Минко, Ясні зорі, 1951, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 142.