ТІСНУВА́ТО.
1. Присл. до тіснува́тий.
2. безос., у знач. присудк. сл. Трохи, дещо тісно (у 2, 3 знач.). — Тісно в одній кімнаті? — Та воно так, — нерішуче відповів Василь. — Тіснувато (Хижняк, Невгамовна, 1961, 73); В човні було тіснувато, але хлопці розмістились непогано (Трубл., Шхуна.., 1934, 26); * Образно. Все одно й за рядками тими тіснувато новим думкам (Уп., Вірші.., 1957, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 149.