ТІТУ́СЯ, і, ж., розм. Пестл. до ті́тка. Дівчатка і почали вбиратись. «А чи мені гарно, тітусю?» — «А мені?» (Вовчок, І, 1955, 5); // Пестливо-шанобливе звертання до жінки, звичайно старшої за віком. — Та вже тітусю, годі об сім, — поклонивсь пан Забрьоха і став гостинець доставати (Кв.-Осн., II, 1956, 190); — Ой, чогось-то, ви мене, тітусю, та й незлюбили! — зітхнула Пріська. — Може, вам що набалакано про мене? (Л. Янов., І, 1959, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 150.