ТІ́ЧКА, и, ж.
1. Зграя собак із сукою або зграя вовків з вовчицею. На попівській леваді почулося валування і гризня собак, незабаром вулицю перетнула роз’ярена тічка і злобним засніженим клубком покотилася на городи (Стельмах, І, 1962, 66); А на близькому полі починала вити і скиглити тічка голодних вовків (Н.-Лев., І, 1956, 317); * У порівн. Наче тічка сіроманців, Ворог втік лукавий (Мас., Сорок.., 1957, 443); // рідко. Взагалі зграя тварин. [Лисняк:] В лісі — жодної живої душі, якщо не рахувати трьох ведмедів, тічку диких кабанів і з півсотні вовків (Мокр., П’єси, 1959, 94); У лісі козулі — мовчазні, як тиша. Та й лисиці в ярах тічками бродять (Гуц., Скупана.., 1965, 261).
2. Період статевої активності у самиць ссавців. Тічка і парування у диких свиней відбувається в першій половині зими (Звірі.. Карпат.., 1952, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 150.