УБИРА́ЛЬНЯ (ВБИРА́ЛЬНЯ), і, ж.
1. заст. Кімната, в якій одягаються, надають належного вигляду своїй зовнішності; туалетна кімната. Вона одхиляла двері од третьої кімнати, з своєї вбиральні, виглядала звідти з розпущеним волоссям і з голими руками й кликала його до себе (Коцюб., І, 1955, 405).
2. Кімната в театрі, де актори гримуються і переодягаються. В проході між убиральнями розгоралася запальна і гучна суперечка (Смолич, Театр.., 1946, 44); В убиральні, на широкім шкірянім кріслі, розкинувшись від утоми, напівлежав король Лір (Ільч., Серце жде, 1939, 387).
3. Приміщення, признач. для відправлення природних потреб людини. — Здрастуйте, доктор! Що то у вас вбиральні без дверей і стежки до них загиджені? (Ле, Міжгір’я, 1953, 168); Під час перерви підсудних водили по одному до вбиральні (Ю. Янов., Мир, 1956,241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 354.