УБРА́НИЙ (ВБРА́НИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до убра́ти1. Сниться їй [Нимидорі], що вона молода дівчина, в квітках та стрічках, підперезана вишиваним рушником, убрана, як до вінця (Н.-Лев., II, 1956, 245); І так лежала вона [Копониха] на лаві убрана й така гарна, якою ніколи в своєму життю [житті] не була (Григ., Вибр., 1959, 327); У великій, розкішно убраній килимами хаті, зігнувшись над столом, сидів товариш прокурора Шестірний і, розбираючи Телепневі бумаги, писав (Мирний, І, 1954, 365); Танцюють вони [жерці], і до танцю Струшують всі головами, убраними в пір’я жахливе (Зеров, Вибр., 1966, 177); * Образно. А меж ними, запеклими, В кайдани убраний Цар всесвітній! цар волі, цар, Штемпом увінчаний! (Шевч., І, 1951, 245); // убра́но (вбра́но), безос. присудк. сл. Пекарню вбрано по святному [по-святковому] (Барв., Опов… 1902, 327).
2. Який має на собі той чи інший одяг; який убрався певним чином. Усі брати вибігли з хатки проводити старшого брата, що, вбраний у чоботи та у велику хустку неньчину, йшов у місто (Вовчок, І, 1955, 292); Дорко глянув і побачив худорляву жінку, убрану в яскраву сукню, що — на його думку — зовсім не була їй до лиця (Мак., Вибр., 1954, 21); — Корнію, бійтеся бога, та заведіть матір до нас.. — загомоніла зненацька якась маленька чорнява жіночка, убрана по-міщанськи (Л. Укр., III, 1952, 559); Мстислав Іванович заходить до Варламових.. Він сьогодні вбраний по-весняному (Собко, Матв. затока, 1962, 308); // перен. Який вкрився чим-небудь (листом, снігом, інеєм тощо). Вбрані в сріблястий іній, виструнчилися високі тополі (Хижняк, Килимок, 1961, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 360.