Слово "убір" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


УБІ́Р (ВБІР), убо́ру, ч.

1. Те, що одягають на себе; одяг взагалі або багатий, пишний одяг; убрання. Скинув він [Грегор] кожух, а на йому убір гарний та дорогий: синій суконний жупан з гудзиками, добрі чоботи, синя жилетка, а на жилетці аж чотири ряди здорових гудзиків так і сяють; шия зав’язана червоною хусткою (Н.-Лев., III, 1956, 272); Любила Параска уборами менжувати, коли б вона була багачка — на жодень [кожен] день мала б новий убір (Мирний, IV, 1955, 33); Від давнього часу звертав на себе його увагу старий чоловічок у старосвітськім міщанськім уборі, який носять ще декуди по малих, глухих місточках [містечках] (Фр., III 1950, 55); Які були в його гроші, що міг би на парубоцькі вбори витрачати абощо, — все віддавав за книги (Гр., II, 1963, 328); * Образно. Весь ліс — в інеї, в крихкому, казково розкішному уборі (Гончар, II, 1059, 136); // Спеціальне спорядження. Бойовий убір вдягають [друзі], — мчати коні їхні рвуться (Бажан, II, 1947, 144); // Збруя (перев. оздоблена чим-небудь). Ледво [ледве] Іван вийшов на вулицю, побачив пишну кариту [карету], запряжену четвернею огнистих коней в богатих [багатих] уборах (Фр., III, 1950, 143); Каравани спускалися з гір, І дзвенів їх брязкучий убір (Граб., І, 1959, 473); // перен., поет. Те, що покриває собою що-небудь, зовнішній покрив чогось (про рослинність, листя, сніг і т. ін.). Повіне тихий вітрець, потемніє й насупиться її [землі] зелений убір; затихне вітрець, убір заясніє, усміхається… (Мирний, І, 1949, 150); В новім уборі скрізь кучерявіють Дерева ніжні (Зеров, Вибр., 1966, 337).

Головни́й убі́р — предмет одягу, який надівають на голову (капелюх, кашкет, шапка і т. ін.). Перше що впадає в око,це Романова шевелюра, на яку, здається, не налізе жодний головний убір (Підс., Жарти.., 1968, 25).

2. Те, що служить як прикраса, оздоба. Сонце грає на золотих уборах, на дорогих кунтушах (Н.-Лев., III, 1956, 308); // Прикраса, перев. на голові. Червоний убір на голові, що скинувсь на дівчачі квітки на кибалці, надавав їй вид сільської дівчини в квітках (Н.-Лев., І, 1956, 197); Увіходить Йоганна, розкішна вбрана:.. на голові штучний убір з золотих обручів, шпильок, гребінців і сітки (Л. Укр., III, 1952, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 356.